Методи навчання.

підготувала учитель  географії

Малоантонівського НВО

Пустовойт В.П.

 Метод (від гр. methodos) — шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання — шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання.

    Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя (викладання) і діяльності учня (учіння). Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу, учень сприймає, осмислює, запам’ятовує  цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія, співробітництво, партнерство. Це дозволяє зробити висновок про те, що під методом навчання слід розуміти спосіб упорядкованої, взаємозв’язаної діяльності учителя й учнів, спрямованої на досягнення завдань процесу навчання.

У структурі методів виділяються прийоми. Прийом — це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об’єднаною логікою дидактичного завдання. Прийом — це окремий крок, фазова дія в реалізації методу.

Метод навчання має дві складові частини: об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов’язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об’єктивним утворенням, інші, навпаки, — творінням педагога. Безперечним є те, що об’єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва.

Класифікація методів навчання.

Метод навчання є досить складним утворенням, має багато сторін, за кожною з яких методи можна групувати в системи. На цій підставі створюються класифікації методів. Класифікація методів навчання — це впорядкована за певною ознакою їх система. Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Учителю потрібні лише ті, які погоджуються з практикою навчання і слугують основою для її ефективності.

Процес навчання є триєдиним, надзвичайно рухливим процесом. Для того, щоб відображати цю багатогранність і динамізм, ураховувати зміни, які постійно відбуваються в практиці застосування методів, не можна класифікувати методи єдино і незмінно. Цілісний навчальний процес у сучасній школі здійснюється за допомогою цілого ряду класифікацій, які в єдності відображають завдання і зміст дидактичних методів. При цьому кожна класифікація методів ґрунтується на одній або кількох істотних ознаках, проте всі класифікації зводяться до системи.

Методологія цілісного підходу до взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів у навчанні передбачає виділення методів навчання у великі групи:

1. методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності;
2. методи стимулювання і мотивації учіння;
3. методи контролю і самоконтролю у навчанні;
4.  бінарні методи навчання.

Усвідомлення вчителем суті й особливостей цілісної класифікації методів дозволить йому здійснити цілісну процедуру їх вибору.

Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.

Перша підгрупа — методи навчання за джерелом передачі і сприймання інформації (С.І. Перовський, Є.Я Голант, Д.О. Лордкіпарідзе та ін.). У класифікації виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з книгою, відеометод. Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція.  Наочні методи: демонстрація, ілюстрація.  Практичні методи: вправи, лабораторний метод, навчальна праця.

Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу втому, що учень має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час. Учні при цьому вчаться вільно читати і розуміти прочитане, уміти виділяти головне у виучуваному матеріалі, вести записи, складати структурні і логічні схеми (опорні конспекти), добирати літературу з питання, що вивчається.

Найпоширенішими є два види роботи з книгою: на уроці (під керівництвом учителя) і вдома (самостійно) з метою закріплення і розширення отриманих на уроці знань.

Третя підгрупа — класифікація методів за рівнем самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи за схемою навчання, запропонованою учителем ( М.М. Скаткін, І.Я. Лернер). Методи: репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

Репродуктивний метод. Репродукція (ре + лат. productio — відтворення) — відтворення готових зразків. Репродуктивний метод має такі ознаки:

1) знання учням пропонуються в  «готовому» вигляді;

2) учитель не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх;

3) учні свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам’ятовують; критерієм засвоєння є правильне відтворення (репродукція) знань;

4) міцність засвоєння забезпечується шляхом багаторазового повторення знань.

Четверта підгрупа — за ступенем керівництва навчальною роботою (П.І.Підкасистий, В.Ф. Паламарчук, В.І. Паламарчук) методи поділяються на два види:

Навчальна робота під керівництвом учителя: класні твори (з літератури), складання задач (з математики, фізики, хімії-), географічні «подорожі» контурними картами, самостійні письмові роботи (з ряду дисциплін) тощо. Названі види робіт учень виконує самостійно. Учитель проводить інструктаж, надає допомогу учневі у разі потреби. Після завершення роботи перевіряє та оцінює її якість. У процесі роботи в учнів формуються навички самостійної праці, індивідуальний стиль діяльності.

Самостійна робота учнів (поза контролем учителя) — домашня навчальна робота школярів. Суть методу в самостійному виконанні завдань учителя з метою повторення і глибшого засвоєння матеріалу, який вивчається, його застосування на практиці.

Методи стимулювання і мотивації уміння.

Перша підгрупа — методи стимулювання інтересу до навчання.

Для вирішення цього завдання учителі застосовують різні прийоми: створення ситуації новизни, актуальності, морального переживання, цікавості, подиву , образності та ін. Вони є першим кроком до формування пізнавального інтересу.

Другим кроком є спеціальні методи.

Пізнавальні ігри. Пізнавальні (дидактичні) ігри — це спеціально створені ситуації , які моделюють реальність, з якої учням пропонується знайти вихід. Пізнавальний інтерес отримується завдяки грі, в якій учень виступає активним учасником.

Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції.

Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють:

Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні учитель ставить перед учнем декілька запитань, при фронтальному — серію логічно пов’язаних між собою питань перед усім класом. Правильність відповідей визначається учителем, коментується. За підсумками контролю виставляються оцінки.

Метод письмового контролю. Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку. Письмовий контроль відрізняється також глибиною діагностики (поверховий зріз чи ґрунтовний аналіз).

Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв’язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.

Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм. Комп’ютер є найоб’єктивнішим контролером при вивченні всіх навчальних предметів. Програми для контролю здебільшого складаються за методикою контрольних програмованих вправ. Відповіді набираються цифрами або у вигляді формул. У міру розвитку і насичення комп’ютерами шкіл цей метод набуватиме більшої ваги. Проте машина не може врахувати психологічні особливості учня, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні — не може повністю замінити учителя.

Метод тестового контролю. Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести — спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь.

Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.